Минулого тижня відійшов у засвіти відомий миколаївський спеціаліст, заслужений тренер України з веслування на байдарках і каное Олег ЩИЧЕНКО.
ЕТАПИ ВЕСЛУВАЛЬНОГО ЖИТТЯ
Народився Олег ЩИЧЕНКО 24 квітня 1965 року в Миколаєві і більшу частину свого свідомого життя віддав веслуванню свого рідного міста.
Майбутній заслужений тренер України розпочав веслування, коли йому було одинадцять, на базі «Авангард», у Анатолія Коломійцева, потім перейшов до Віктора Іванюка. Він був призером Спартакіади школярів України, чемпіоном і призером юнацького чемпіонату України, а в 1985 році виконав норматив майстра спорту України.
В 1990-му році він закінчив Миколаївський національний університет (тоді - Миколаївський педінститут) за спеціальністю «Початкова воєнна освіта і фізичне виховання». Кілька років Олег Олександрович працював воєнруком, а потім присвятив своє життя своєму улюбленому виду спорту – працював в СДЮШОР «Україна», ФСТ «Динамо» і КДЮСШ «Комунаровець» (зараз – КДЮСШ «Атлант»). І небезуспішно. Серед кращих його вихованців майстри спорту України міжнародного класу: учасник 2-х Олімпійських ігор, неодноразовий призер чемпіонату світу Сергій БЕЗУГЛИЙ, чемпіони і призери молодіжного чемпіонату Європи Олександр і Юрій ІСАКОВИ.
СПОГАДИ ПРО ПЕРШОГО ТРЕНЕРА
Сергій БЕЗУГЛИЙ, вихованець Олега ЩИЧЕНКА, майстер спорту України міжнародного класу:
- Саме у Олег Олександровича я розпочинав займатися веслуванням, коли мені було 13 років. Брати Ісакови тренувалися в цій школі вже рік. Поставив на коліно, працював з нами на плотику, тобто закладав ази веслування, прищеплював любов до веслування. Я, до речі, дуже швидко прогресував доволі швидко, і наступного року вже поїхав на юнацький чемпіонат України.
Вже раз можу сказати, що у нього був нестандартний підхід до тренувального процесу, до того ж він був дуже вимогливим. На кожному тренуванні він вимагав результат. Тренувань, як кажуть, «для галочки» не було. Якщо ми бігаємо, то на швидкість, якщо підіймаємо штангу, то ми теж змагаємося. Хоч і було всього три-чотири спортсмени, ми завжди змагалися. Він прищеплював нам прагнення до перемоги – це я вже зараз розумію, таким чином, закладаючи основу для майбутніх успіхів.
2002 рік. Олег ЩИЧЕНКО зі своїми кращими вихованцями: Сергієм БЕЗУГЛИМ, Олександр і Юрієм ІСАКОВИМИ.
Олег Олександрович завжди намагався нас вивезти на збори – не уявляю, де він кошти знаходив. Пам’ятаю наші збори в Інкермані, що під Севастополем – туди, до речі, багато хто їздив на збори. Ми мешкали у бабусь, а він сам нам готував їжу. Він ставився до нас, немов до своїх дітей, вкладав в нас всю свою душу
Мій перший тренер був абсолютним фанатом веслування. Пам’ятаю, як він знайшов якісь старі лижи, щоб підвищити рівень нашої підготовки.
Він розумів, що в СДЮШОР «Україна», де він тоді працював, не було особливих коштів для розвитку, і був тільки за то, щоб ми перейшли на кращі умови, щоб могли зростати як спортсмени. І завжди радів нашим успіхам. В 2006-му, коли я став призером чемпіонату світу, а брати Ісакови чемпіонами Європи серед молоді, Олегу Олександровичу було присвоєно звання «Заслужений тренер України».
Він дав нам дорогу у великий спорт, ми, його вихованці, завжди пам’ятатимемо його як добру, чуйну людину, яка дуже любила веслування.
Пресслужба ФВМО
