Ксенія ЦОМПЕЛЬ: «Це був мій найкращий сезон в кар’єрі. А будуть ще краще»

18-річна Ксенія ЦОМПЕЛЬ провела свій найкращий сезон в кар’єрі: дві медалі головних міжнародних юніорських змагань – краще і не побажаєш. Про це навіть сама спортсменка, як вона зізналася, могла тільки мріяти. Але якщо мріяти, і ще наполегливо працювати – це як мінімум – мрії здійснюються. Про це і не тільки ми поспілкувалися після юніорського чемпіонату світу, який приніс срібло на 200-метрівці.

ЧЕМПІОНАТ СВІТУ

- Чесно кажучи, це для мене дуже несподіваний результат – срібло чемпіонату світу, тому що я не очікувала, що взагалі буде якась медаль, - трохи здивувала початком відповіді спортсменка. – Чому? Тому що для мене завжди чемпіонат світу був якимось недосяжним. Стільки країн, стільки сильних суперниць. Після того, як стала третьою на чемпіонаті Європи, не очікувала, взагалі, на поліпшення результату.

Я дуже хвилювалася перед змаганнями, оскільки вони були останніми і в сезоні, і в цій віковій категорії. Але, тим не менш, хотілося показати свій найкращий результат.

І хоча по часу я б не сказала, що він дуже гарний, тому що йшли проти вітру, але я дуже задоволена фінальною гонкою.

- Незважаючи на те, що ви не розраховували на медаль, який настрій був перед фіналом?

- Єдина думка, яка в мене була, випередити обох нейтралок. Причому одна з них йшла по сусідній доріжці, і для мене це стало справою принципу. Тож я була дуже заряджена. Мотивація зашкалювала…

- Розкажіть, будь ласка, про фінальну гонку…

- Пам'ятаю те, що перед нами дуже багато було фальстартів – майже всі фінали на дистанції 200 м, тому дуже переймалася, що якщо буде фальстарт, то не зможу зібратися на повторний, або, навпаки, через те, що не буде фальстарту, затягну безпосередньо зі стартом. Стояла думала-думала, і коли зробила три гребка, і не почула ніяких сирен, думаю: «Все! Можна їхати!».        

Стартувала досить добре, але середину, взагалі, не пам'ятаю. Якось вона в мене була в тумані. Наскільки я дивилася по запису, не дуже добре її пройшла: десь четвертою-п'ятою.

В будь-якому разі, на фініші вже треба було якось зібратися, доробити, допрацювати. Тому що, зазвичай, в мене саме складнощі з кінцівкою.

- А в спринті, взагалі, є перехід якійсь?

- Ні. Ти стартуєш, потім працюєш, і потім ще на фініші допрацьовуєш.

Задання в тому, щоб не збавити на фініші. А краще - додати, якщо є можливість. В мене, зазвичай, такої можливості не було. А зараз у мене це вийшло. Можливо, вперше на важливих стартах. У підсумку з п'ятого місця я видерлася на друге. Під час гонки головою не вертіла, оскільки було не до цього і, коли фінішувала, повернула голову і бачу дуже багато дівчат. Але незрозуміло: попереду, чи позаду.

І ще якісь час для мене було загадкою, на якому я місці. Було зрозуміло, що не нижче четвертого, оскільки мене викликали на зважування. І там вже, на березі, я пробувала дізнатися у персоналу, на якому я місці. І коли дізналася, була досить сильно вражена. І, як зазвичай в таких випадках, розплакалася (посміхається).

Розплакалася, тому що ця медаль дуже багато чого значить. Після минулого року, який вийшов невдалим, цей успіх був дуже несподіваним для мене.

- Напевно, цю медаль можна оцінювати навіть не як нагороду чемпіонату світу, а як нагороду за важкий труд, так?

- Саме так. Стільки, скільки було пролито сліз, скільки моя мама-тренерка на мене лаялася, я просто неймовірно ціную ці медалі.

- Хто першим привітав вас з медаллю чемпіонату світу?

- Хлопці на зважуванні. Потім наш миколаївський байдарочник Саша Гарцев, який забирав мене з заїзду. Потім привітала напарниця по двійці Варя Семикіна, і далі посипалися привітання - і смски, і дзвінки. І почали вітати вже знайомі, друзі, родичі. Хто тільки не вітав, якщо чесно (посміхається).

- Коли мама зателефонувала?

- Напевно, хвилин через десять, коли вона вже була впевнена, що вийшла з заїзду. Теж плакала. У нас така традиція – ми разом плачемо після таких успіхів. Вона з татом і молодшим братом, який теж займається веслуванням (на каное), дивилася фінал

- Що мама сказала?

- Дуже розмиті були слова. Привітала, сказала, що я велика молодчина і багато приємних слів. І, звісно, зазначила, щоб я не розслаблялася, тому що незабаром був ще один фінал – в «двійці, 500 м».

- Ви завжди казали, що любите зустрічний вітер. І саме така погода, дещо несподівано, була у фіналі

- Для мене дуже важливий був саме вітер. Боялася, що він буде боковий, або взагалі, ще гірше – попутний. Для мене саме в технічному плані набагато краще працювати по зустрічному, коли я маю змогу відчути силу гребка, коли можу зробити якесь зусилля на початку, коли можу відчути, як виривається човен, тому що по попутному, взагалі, не відчуваю те, наскільки вкладаюся.

По попутному вітру надто сильно забиваюся, а зустрічний - із самого дитинства найулюбленіший. В фіналі був саме прямий зустрічний, що рідко трапляється на цьому каналі. І це вплинуло на гонку, але не фізично, а великою мірою емоційно. Просто видихнула і зробила свою роботу, зробила те, що вмію.

«ДВІЙКА, 500 М»

- Після 5-го місця на юніорському чемпіонаті Європи були високі амбіції щодо «байдарки-двійки, 500 м»…

- Так, амбіції були, але, на жаль, не дуже вийшла гонка. Вона проводилася після одиночок, і ми з Варею напевно було вихолощені – і психологічно, і фізично.

Перша проблема, з якою ми стикнулися, те, що в нас одиночки все-таки стояли вище за двійку. Навіть в тренуваннях ми більше часу приділяли саме одиночкам. Наші з Варею одиночні фінали забрали багато енергії – і фізичної, і моральної, оскільки були надважливими для нас, тож і зарядженість на них була неабияка.

Не можу сказати, що перед фіналом К2-500 ми були мертві, оскільки стартову частину пройшли добре, але вистачило нас лише на половину дистанції. Може, вітер зустрічний якось вплинув, може просто все на фоні змученості та втоми наприкінці сезону. Але далі вже не вийшло.

ЕСТАФЕТА-МІКСТ

- Дуже цікавим вийшов останній від програми за вашою участю – мікст-естафета на дистанції 5000 м. Як на мене, великою мірою це було шоу. Які враження у вас? Взагалі, навіщо вам це було потрібно?

- Справа принципу. Є такий стереотип, що якщо ходиш 200 м, то ходиш тільки 200 м. Цікаво було самой собі довести, що я можу щось показати і на такий дистанції. Так, я у успішно виступала і на 1000 м на юніорському чемпіонаті України, але…

Я не скажу, що набагато розраховувала – все ж таки це був перший досвід в цьому виді, але мені було дуже цікаво спробувати себе в ньому.

Шкода, що не була можливісті потренувати цей вид, зокрема потренувати виходи. Тоді можливо пройшла б її краще. Але більшою мірою на мене вплинули не це, а те, що цього дня у мене було два фінали, які мене просто виснажили. Крім того, весь день на каналі - спека. Було досить тяжко. Але можу сказати, і це для мене дуже важливо, що відпрацювала по максимуму, віддала все, що могла. Не здалася, не кинула. Зробила всі ці перебіжки. Не знаю, наскільки добре, але дуже старалася. Йшли третіми-четвертими. Але після другої перебіжки було дуже тяжко. Мене просто накрило. Я не звикла до всіх цих виходів, бігу з човном, переходів. І саме оця ситуація, де ти маєш двічі зібратися на дистанцію, ще й досить довгу дистанцію, для мене досить стресово виявилось. Так, дуже гарний досвід. Якщо в наступні роки буде такий вид на міжнародних змаганнях, я хотіла б підготуватися, спробувати ще раз.

ПІДСУМКИ РОКУ

- Тепер підсумки. Спочатку підіб’ємо підсумки року, а потім вже юніорської кар'єри. Цей рік, думаю, можна сміливо записати в актив, принаймні за досягненнями.

- Маю шість золотих медалей на національних юніорських змаганнях і дві медалі великих міжнародних змагань. Це суха статистика, за якою стоїть велика робота.

Я була засмучена минулим роком, оскільки в мене дуже сильно впав результат.

У мене прямо був спад, і в моральному, і в фізичному плані. І, чесно кажучи, з таким настроєм складно було на щось розраховувати і цього року. Мало відбутися якесь диво. І я повністю поклалася на маму.

Я була впевнена, якщо я їй повністю довірюсь в тренувальній роботі, то неодмінно буде результат. І перший старт сезону – всеукраїнські змагання серед юніорів - підтвердили мої сподівання. Тому що я дійсно почувала себе сильною. Вперше за два, чи навіть, три роки.

Я відчувала, що можу боротися. Я можу поліпшувати свій час. І для мене це було неймовірним поштовхом працювати далі.

- Трошки детальніше про підготовку до сезону. Що було зроблено такого, що відбувся такий прогрес?

- Це була дуже жорстка робота під керівництвом мами, жорстка у всіх відношеннях. Мене, можна сказати, ламали і технічно, і психологічно, і фізично. Іноді після тренувань сиділа на плотіку, плакала. Бувало, що на тренуваннях задихалася. Інші спортсмени думали, що ми з мамою посварилися, така була жорстка робота. Робота, яка привела до того, що я відчула друге дихання, відчула, що можу працювати ще більше, і більше, і більше. Така робота дала мені великий запас по фізичній формі, по моральній стійкості. Я стала більш комфортно себе відчувати на самій дистанції, я перестала її боятися.

- Боятися саме дистанцію?

- Так. Ми дуже багато часу працювали та приділяли увагу саме дистанційній роботі, яка для мене завжди була якимось жахом, яку дуже сильно не любила.

З мамою ми працювали шість п'ятисоток з шести. Наповну, щоб я задихалася після кожної п'ятисотки.

- Під час зимової роботи були критичні моменти тебе, коли вже була на грані?

- Так, зимова підготовка була важкою, але в цьому плані я, можна сказати, мазохист, бо мені подобається, коли мені важко. Тому в цьому плані я не хотіла опускати руки. Мені подобалася така робота. Я люблю відчувати те, що я полумертва. І для мене це було навіть більш поштовхом, щоб працювати далі.

- Ну і, напевно, була віра в тренера?

- Так, безумовно. Я дуже сильно довіряю своїй мамі. Безоглядно. Якщо вона каже, що чашка алюмінієва, то вона алюмінієва. І все. Хоча, насправді, вона фарфорова.

Я їй повністю довірилася і відпустила всі переживання, що стало для мене дуже важливим кроком, тому що в збірній я звикла продумувати все, що відбувається. А з мамою - треба просто робити, що вона сказала, і все.

На всеукраїнських змаганнях серед юніорів відчула, що човен їде. Я дуже сильно поліпшила час на «п'ятисотці» - вперше в кар’єрі виїхала з двох хвилин. Скинула відразу 10 секунд, що для мене стало справжньою несподіванкою.

Я дійсно відчувала себе сильною в цей момент.

Кубок України-2025. Ксенія ЦОМПЕЛЬ - з тренеркою-мамою Ольгою ЦОМПЕЛЬ

- В який момент з’явилося відчуття, що сезон може вийти таким успішним?

- Напевно, це після того, як я вийшла у фінал в одиночці на чемпіонаті Європи. Для мене вже навіть фінал був чимось недосяжним. Коли я розуміла, що я вже в фіналі, для мене це було просто вау. І саме оцей факт був для мене таким прямо надихаючим.

- Чи можна назвати цей сезон ідеальним?

- Ідеальним його, якщо чесно, назвати складно, тому що було багато недоліків, які я хотіла виправити, недоліків, які залежали не від мене, а від ситуації, від оточення, таке більш технічне. Але, в будь-якому, разі це мій найкращий сезон. Навіть нема з чим порівняти.

ЮНІОРСЬКІ ПІДСУМКИ

- Тепер, напевно, можна підбити підсумки виступів в юніорській категорії.

- В цілому для мене ці три роки стали переломними, тому що я, по факту, з дитини стала спортсменкою. За підсумками виступів в юніорській категорії я зрозуміла, що можу боротися тільки в Україні, але й на міжнародній арені. Виявилося, що спортсменки із топ-країн не монстри, як мені здавалося, і з ними можна боротися, і навіть завойовувати медалі.

Коли я тільки потрапила в юніорську збірну, я навіть не мріяла про те, щоб вигравати в Україні. А зараз у мене ціль - п’єдестал міжнародних змагань. Уявіть різницю. Це дуже великий прогрес. Подоланий просто неймовірний шлях – у всіх відношеннях.

І тепер, я вважаю, що далі може бути ще краще. Я дуже старатимуся, далі показувати ще кращі часи, завойовувати ще більше медалей.

- Наступного року вже молодіжна категорія, де зараз в збірній серйозну конкуренцію. Напевно вона і залишиться. Яке у вас бачення зимової підготовки?

- 100%, що буде великий обсяг базової роботи. Впевнена, що мама мене не відпустить в цьому плані. А далі буду старатися максимально підготувати одиночку саме з мамою. Якщо будуть питання на рахунок екіпажів, то, можливо, поїду на збір. Але одиночка, 100%, буде під контролем мами. Таке бачення підготовки до наступного сезону

- Минулого року в Миколаєві, нарешті, відкрили воду. Наскільки для вас важливо тренуватися саме в рідному місті?

- Для мене це, перед усім, набагато легше емоційно, через те, що навколо мої рідні люди, у мене мої домашні суперники, які не давали мені спуску. Так, у мене були спаринг-партнери, за що я їм дуже вдячна: каноїсти Рустам Коваленко, Даня Горбенко, Наум Ємець, байдарочник Олексій Петросянц. Вони по черзі пробували у мене виграти, чим дуже мені допомагали.

Мені дуже допомагало те, що ми працювали в групі, це були такі «ненапряжні», кажучи простою мовою, тренування – тренування, упродовж яких ти працюєш, а після – смієшся, тобто не напружуєшся емоційно. Ти спокійна, ти просто працюєш сам на максимумі. Тебе нічого не турбує, нічого не відволікає, є зарядженість на максимальну роботу. 

МІЖНАРОДНІ ЦІЛІ

- Питання щодо виступів на міжнародній арені. Наскільки для тебе важливо виступати і представляти Україну під час війни?

- Думаю, якби не було спортсменів під нейтральним прапором, не було б настільки важкої ноші у наших спортсменів, але це й велика мотивація. Тому що саме цей принцип довести, що ми сильніші, що ми боремося, що ми не здамося, є найважливіший для мене. Це один з основних факторів міжнародних успіхів, тому що в Миколаєві досить часті обстріли, багато в мене на очах прилітало, багато було загиблих і друзів, і знайомих, а один з хлопців, з яким ми тренувалися багато років, зараз на війні. І для мене цей фактор грав важливу роль, тому що, якщо вони там можуть захищати нас, якщо вони можуть проходити через ті пекельні дні, ті неймовірні страждання, чому я не можу подолати цю дистанцію, так, щоб вмерти на ній.

- Які очікування від наступного сезону?

- Хочеться пробувати все, якщо чесно. І на довгій дистанції, і на короткій, і в екіпажах. Навіть п’ять кілометрів хочу піти. Так, я дуже хочу, мені дуже цікаво. Напевно, в наступному сезоні буду йти мінімум п’ять дистанцій на кожному змаганні. Але побачимо.

Впевнена, що для мене це прямо дуже цікавий буде сезон, тому що в перший рік в молодіжній категорії я не розраховую на якісь зірки з неба, для мене він буде такий, можна сказати, ознайомчим. І саме тому цікаво спробувати себе в різних ситуаціях.

- Чи є десь в душі, можливо, десь дуже глибоко, Олімпійські ігри?

- Мені здається, в кожного спортсмена є така мрія. І якщо буде хоча б маленький шанс, буду хапатися за нього і руками, і ногами, і зубами. Але це буде видно в наступному, і в 2027-му році.

- Тобто нинішній сезон – це крок до мрії, так?

- Так. Це, можна сказати. Напевно, я побачила світло в кінці тунелю. Ма-аленький промінчик.

Ксенія ЦОМПЕЛЬ.

Зведена статистика виступів серед юніорів. 2023-2025

Статистика виступів

на змаганнях національного рівня серед юніорів

Пресслужба ФВМО