До вашої уваги цікаве інтерв’ю з Олегом ЯНЬШИНИМ і Миколою ГУМЕНЮКОМ - представниками веслування Миколаївщини, з якими ми зустрілися під час чемпіонату України серед ветеранів пам’яті Михайла БАКИ
Чемпіонат України серед ветеранів – це не змагання в повному сенсі цього слова. Звісно, тут спортсмени змагаються, тут вручаються медалі, але більшою мірою це все ж таки приємне проведення часу - спілкування зі старими друзями і задоволення в чистому виді від заняття своїм улюбленим веслуванням.
З двома такими учасниками – представниками, звичайно ж, Миколаївщини, нам довелося поспілкуватися під час чемпіонату України серед ветеранів, який відбувся в Умані нещодавно.
Розпочали, як водиться, зі знайомства, а потім плавно, як по тихій воді, перейшли до веслування, яке є невід’ємною частиною життя.
Олег ЯНЬШИН
- Родом я з Первомайська. У ветеранському русі не так давно – лише три роки. Приїхав тоді на чемпіонат України, до речі, теж в Умань. Дуже сподобалося. Поспілкувався з друзями, пригадав минулі гонки та й затягнуло. Тож вільний час віддаю веслуванню.
Микола ГУМЕНЮК:
- У ветеранському спорті вже досить довго. Це моє хобі. Коли є можливість, обов’язково приїжджаю на ветеранські змагання – поганятися, поспілкуватися. На жаль, останні два роки, через війну, цього робити не вдавалося.
В 2021-му році купив собі новий човен, але у лютому наш елінг з човнами накрило касетними снарядами. Відремонтували…
На жаль, в Миколаєві зараз неможна виходити на воду, тренуємося в маленькій затоці за межами міста.
Які результати тут? Вони не так важливі, та я їх і не пам’ятаю (сміється). На дистанції 200 метрів виступив погано, навіть не бачив, яким фінішував, а ось на «тисячі», якщо не помиляюсь, був третім. Також з Олегом виступали в двійці – знайшли десь стареньку двійку. З фанери, як кажуть. До фінішу, щоправда, не доїхали. Потонули… Але човен все ж таки заштовхали за лінію фінішу (сміється).
Умань. Представники Миколаївщини Олег ЯНЬШИН/ Микола НІКОЛАЄВ - на третій сходинці чемпіонату України серед ветеранів пам'яті Миколи БАКИ
Олег ЯНЬШИН:
- Розпочав займатися веслуванням десь з 1982-го року, звісно, в рідному Первомайську. Перший та останній мій тренер – Василь Анатолійович Луценко. Великими здобутками похизуватися не можу, але до кандидату в майстри спорту дослужився. Виступав тільки на всеукраїнському рівні, але веслування дало мені найголовніше – працьовитість. Це, як відомо, дуже важкий вид спорту, зокрема фізично. Та й ганятися іноді приходиться в несприятливих погодних умовах. Буває, що люди на вулицю не виходять, а ми тренуємося і ганяємося в будь-яких умовах. Веслування мені прищепило любов до праці.
Микола ГУМЕНЮК:
- На дистанцію мене поставив Євгеній Ніколаєв. Далі був Миколаївський спортінтернат (зараз – технікум). Зараз працюю в банківській сфері, а у вільний час – присвячую себе веслуванню. Для мене це як медитація. Тихенько котиш собі – голова відпочиває, а ти заряджаємося енергією. Крім того, веслування - це спілкування. Не можу сказати, що особливо гонимося за результатами, але намагаємося, щоб човни та весла все ж таки були якісними. За самопочуттям також стежимо.
Олег ЯНЬШИН:
- У нас олімпійський девіз: «Головне не перемога, а участь».
Микола ГУМЕНЮК:
- На дистанції упираємося, після фінішу обіймаємося (сміється).
Олег ЯНЬШИН в 2014-му року пішов захищати Україну. З квітні минулого року, після масштабного вторгнення, знову на фронті. В березні цього року, під Мар’їнкою, отримав поранення. Зараз у відпустці і так сталося, що саме в цей час був запланований чемпіонат України.
Олег ЯНЬШИН:
- Дуже радий, що в мене з’явилася можливість і поспілкуватися, і вийти на воду, відчути ні з чим непорівняне задоволення. Веслування наповнює моє життя, в основному позитивними емоціями…
Згадую такий випадок. В 2016-му році, під час Олімпіади в Ріо, знаходився на реабілітації в шпиталі. Телевізор нам не дозволяли дивитися, але я все ж таки знайшов можливість – не міг пропустити фінал за участю Юрія Чебана. Він переміг, а я був не в собі від емоцій, які нахлинули. Кричав на все відділення. Позбігалися лікарі – подивитися, що сталося (сміється). Прибігають: пояснюю, а вони тільки переглянулися і пішли… Ось такий був випадок…
У кожного часу свої герої. Зараз наші герої – захисники України, серед яких чимало веслувальників. Людей, які поставили весло в кут, та пішли боронити Батьківщину, помінявши спортивну зброюна воєнну.
Ми пишаємося і бажаємо вам якнайшвидшої перемоги. Перемоги, а разом з нею повернення до улюбленої справи – до веслування.
Учасники чемпіонату України щиро вдячні голові комісії ветеранів ФКУ Євгенію ЧЕСНАКОВУ і суддівському корпусу ФКУ за проведення змагань.
Пресслужба ФВМО
Умань - Миколаїв
